ЯК Я СТАВ ЖЕРТВОЮ ТРУДОВОГО РАБСТВА У ПОЛЬЩІ. І НАДУРИЛИ МЕНЕ СВОЇ — УКРАЇНЦІ

Миколі Олексійовичу зі Жмеринки досі сором­но через те, що, маючи досвід та повагу серед місцевих, став жертвою пройдисвітів у Польщі. Ось що він розповів. Об этом сообщает ecity.in.ua со ссылкой на СМИ.

— Я зоотехнік. Також зай­мався будівельними роботами. Коли вийшов на пенсію, вирі­шив поїхати на заробітки.

Звернувся до однієї із фірм, яка працевлаштовує за кордо­ном. Знаходиться вона напро­ти Центрального ринку. Чо­ловік, який назвався Дмитром, взяв за свої послуги 4000 гри­вень. Але як тільки доїхав я до кордону і зателефонував йому, він вимкнув телефон.

Зустрів мене у Вроцлаві чоловік кавказької зовнішності. Говорив українсь­кою. І вже на місці він пояс­нив, що я повинен професій­но робити креслення. Хоча ще раніше посереднику Дімі я пояснював, що не маю достатньо­го рівня з цієї професії і тому вона мені не підходить. Втім, чоловік і слухати мене не хотів. Врешті, він заявив, що я їм не потрібен, і пішов геть. Уявіть, я залишився сам у чужій країні, без знання мови.

Пішов на вокзал, із людьми познайомився, розповів свою проблему. Вони допомогли знайти вже іншу роботу. Так я потрапив до будівельної фірми, яка виконувала роботи на сміттєпереробному заводі у Ряшеві. Субпідрядник, до якого я потрапив, родом із Львів­щини. Звати Назар Гогой. Йому 27 років. Одружений, має квартиру у Кракові. Я так зро­зумів, що у нього подвійне громадянство. Ця людина по­обіцяла мені та ще трьом хлоп­цям платити на день по 150 злотих. Ми жили у гостелі в ксьондза. Він, до речі, у Хмільнику 14 років працював пастором. Пригощав нас, дуже приємна людина. На харчуван­ня нам видали 600 євро як аванс. І все. Коли пройшов місяць і ми заговорили про зарплату, субпідрядник не брав слухавку, телефон вимикав. Троє моїх колег поїхали додо­му, а я залишився, щоб таки відстояти своє. Але розумів, що це важко, бо трудового дого­вору пан Назар із нами не ук­ладав, хоча обіцяв. За 25 ро­бочих днів він заробив тільки на мені 22 тисячі гривень.

Коли я перетнув українсь­ко-польський кордон, мені на телефон прийшло повідом­лення із номером українсько­го посольства. Дзвонив я у Варшаву, скаржився, та ніхто не приїхав. У Краків звертав­ся. Там «відфутболили» у Люблін. Звідти сказали дзво­нити у Ряшів у службу, яка займається спірними питання­ми щодо праці. Але й там одні відмовки, я зрозумів, що ук­раїнці незахищені і нікому не потрібні. Ми ж податки пла­тимо, щоб працівники посоль­ства жили, а вони бояться виї­хати і захистити українців... Ганьба їм.

Днями я планую написати заяву до органів СБУ, аби субпідрядника Назара Гогоя вони взяли на контроль і за його непорядність добряче «потрусили» на кордоні. Та досі не віриться, що земляки так вчиняють зі своїми ж. Впевнений, що гроші на людських сльозах щастя ще нікому не принесли.

Записала Віталій а ВОЛОДИМИРОВА

Від редакції. Шановні чи­тачі, якщо і ви свого часу та­кож потрапили у схожі обставини, пишіть нам. Впевнені, що ваші історії допоможуть іншим уникнути таких неприємнощів.

 

Джерело статті: газета “33-й канал. Подільська порадниця”